У перший тиждень Великого посту, 1.03.2017р., в Палаці культури та дозвілля молоді Надвірнянського коледжу НТУ відбувся виховний захід, приурочений памяті Небесної Сотні.
Як необхідний Великий піст для глибокого усвідомлення жертовного подвигу Христа, так і важливі ці години вшанування памяті тих, хто на олтар України поклав свої життя у Революції Гідності. Як існує піст для очищення душі і тіла перед усвідомленням великоії радості — воскресіння Господнього, так і Революція Гідності є Благовіщенням для воскресіння України.
У лютому студенти коледжу брали участь у районних заходах, присвячених відзначення третій річниці Революції Гідності і вшануванню Небесної Сотні. А тепер знову зібрались студентською родиною і вкотре відчули і біль утрат, і вдячність, і віру й надію.
У просторому залі запанувала тиша, і тільки сльози раз у раз навертались на очі та в унісон бились серця.
Ведучі Години Памяті — викладачі В.Ф. Свягла та О.Ю. Дубінська — повели присутніх вулицями та майданами тривожної Революції Гідності. Зворушливі слова доповнювали слайдами, відеороликами, фрагментами документальних фільмів. У відеомонтаж вплітались художні номери — скупі на радість і щедрі на сум і біль. Та хіба можна описати те збольоване хвилювання, коли до гіркоти утрат вливаються почуття шани і гордості за свій народ, вдячності за жертовність і готовність боротись за наше майбутнє.
Прозвучало доречне пояснення слова “гідність” не тільки як категорії етики, а як протистояння між тими, хто її має, і тими хто не визнає і втрачає. Чисельністю і духом, на щастя, переважають ті, хто має гідність і бореться за неї.
Але якою ціною ми заплатили, щоб відстояти свою гідність! Зворушливий вірш про сина, який загинув на вулиці Грушевського сколихнув душу присутніх. Ніхто не здатен вгамувати материнський біль утрати:
Але ж у спецпідрозділах теж чиїсь сини, а в їхніх руках — зброя. Інший вірш про матір, яка пише синові листа “тримтячими від роспачу руками:
Інформаційна війна на Сході України залякувала людей бандерівцями і нацистами, які хочуть захопити владу в державі.
У морозну ніч, коли, здавався, майданівцям не вистояти проти штурму спецрозділів “Беркуту”, враз гучний набат Михайлівського Золотоверхого собору розрізав повітря тривожним дзвоном. На клич про допомогу відгукнулися тисячі людей із різних куточків України. Та, на жаль, не всі повернулися додому живими.
В тій сотні були і наші земляки. Серед них — іванофранківець, студент філософського факультету Прикарпатського національного університету Роман Гурик.
Не одна дівчина провела в останню путь свого коханого! Їй залишилися тільки тяжкі спогади і щасливі сни:
Подвиг Небесної Сотні оспіваний у зворушливих віршах, їм, борцям за щасливе майбутнє України, присвячуючи легенди...
... Над хмарами на високих небесах сивий Господь із сумними очима зводив оселю власноруч: цеглину до цеглини, дощечка до дощечки. Свять нгели і архангели Михаїл, Гавриїл, Серафим пропонували свою допомогу та Господь трудився сам над спорудженням коштовного палацу:
Танцювальна композиція “ Не твоя війна” стала продовженням і емоційним піднесенням зворушливого діалогу закоханих, уміло інсценізованого ведучими Дубінською Н. Ю. Та Свяглою В.Ф. солісти танцю випускниця коледжу Дубінська Анна та студент Роман Сав’юк.
Хвилиною мовчання присутні вшанували пам’ять Небесної Сотня і всіх тих, хто віддав життя за Україну.
Савчинець Г.Д., заступник директора з виховної роботи, подякувала Дубінський Надії Юрівні за творчий задум Години Пам’яті, ведучим заходу — Свяглі В.Ф. та Дубінській Н.Ю., директорам художнього читання — Ю.Григорашук, Л.Синьовській, А.Дубінській — випускниці коледжу; учасникам художньої самодіяльності Р. Сав’юку, В.Маслію, В.Лизунику.
Захід цей розтривожив душу. Тяжка доля українського народу, не одне покоління боролося за свободу. Найбільшому щастю не було меж, коли в 1991 році Україна здобула незалежність і при цьому не пролилося й краплі крові. Та ми не зуміли отримати перемогу, реалізувати задуми батьків- побудувати високорозвинуту європейську державу, нас поглинула корупція. І ось наші діти вийшли на Майдан, щоб відстояти долю майбутніх поколінь. Це історія, данина пам’яті загиблим, які віддали життя за нас із з вами. Ми не відчуваємо пострілів. Ми просимо Бога, щоб він допоміг будувати державу, щоб ви реалізували себе як спеціалістів, берегли рідну землю, державу. Хай буду цілісною і єдиною Україна.
На завершення Години Пам’яті присутні в залі Палаці культури виконали наш словень — Гімн України.
